Сором`язливість

Такі діти можуть бути досить зручними у вихованні: слухняні, вони не бешкетують, не шумлять, в більшості поводяться спокійно. Сором’язливі діти, не бажають привертати до себе увагу, адже переймаються тим, що про них подумають, і можуть бути взірцем гарної поведінки.

Але зручність в поведінці – це не напрацьовані навички вміння володіти собою, а особливості стану сором’язливості, коли активна поведінка загрозлива, тому що є необхідність проявляти ініціативу, та робити щось нове, а це збільшує напругу та підсилює тривожність.
В розумовій діяльності такі діти досить успішні, можуть легше справлятись із завданнями ніж інші, важкість можуть становити динамічні завдання.

Сором’язливість може бути вибірковою, а може накладати відбиток на всі сфери життя.

В іграх такі діти стримані та мало емоційні. Можуть уважно слухати дорослого, навіть дивитись в очі, але мовчать та відводять погляд, коли їх просять щось розповісти. Такі діти говорять досить тихо, в разі ускладнень не наважуються попросити допомоги, можуть припинити діяльність і не пояснюють причину.

Сором’язливість заважає повноцінному розвитку особистості, стає на заваді соціалізації, ускладнює спілкування, віддаляє від однолітків.

Зручність в поведінці – це не напрацьовані навички вміння володіти собою, а особливості стану сором’язливості, коли активна поведінка загрозлива, тому що є необхідність проявляти ініціативу, та робити щось нове, а це збільшує напругу та підсилює тривожність.

Причинами формування сором’язливості можуть бути різноманітні фактори:

Невдалий досвід спілкування в різних ситуаціях — спробувавши з кимось познайомитись, отримавши відмову, наступний раз це зробити буде важче.

Емоційна чутливість — деякі діти, в силу свого темпераменту, більш чутливі, і якщо не враховувати їх емоції, вони їх просто ховають та відсторонюються.

Низький рівень довіри — спричинений загальним тиском із зовні.

Відсутність відчуття безпеки — таким чином діти несвідомо намагаються його досягнути.

Досвід, набутий в родині — коли батьки самі не досить відкриті та розкуті, чи, навпаки, батьки занадто активні(!), і дитина таким чином захищається від надмірного впливу.

І, нарешті, завищені вимоги батьків. Дитина усвідомлює, що вона не зможе справитись із завданням так добре, як хочуть того батьки і тому приймає рішення навіть не пробувати, що не наражатись на критику.

Поступово така поведінка входить у звичку, дитина не навчається ризикувати, справлятись з тривожністю (пробуючи щось нове ми показуємо свою вразливість, слабкість, невміння), тому не набирає необхідного життєвого досвіду, не зміцнює самооцінку — немає чим. Все. Коло замкнулося.

Стратегії, що допомагають:

Подавайте власний приклад. Демонструйте впевнену, контактну поведінку, не відсторонюйтесь, прагніть контактів з оточуючими. Не створюйте проблем, там де цього можна уникнути, не драматизуйте ситуацію, якщо у дитини виникли труднощі наприклад, в спілкуванні.

Проявляйте увагу до дитини. Але уникайте дріб’язкової опіки. Організуйте спільну взаємодію, де дитина зможе проявити самостійність, наприклад , гру де дитина може займати місце головного гравця. Грайте разом з ним, але ніколи не грайте замість нього.

Підтримуйте самостійність. Разом визначити справи, чи обов’язки, які можна виконувати самостійно, та брати на себе відповідальність наприклад, купувати хліб, чи поповнювати рахунок. Це додасть відчуття значимості, підвищить самооцінку.

Ставте перед дитиною невеликі задачі. Щось придбати в магазині, викликати таксі, зателефонувати комусь із родичів, привітати, виконати невеликі доручення. Це може бути тренуванням комунікативних навичок.

Підготуйте дитину до подій які мають трапитись. Розкажіть про те, куди підете, що будете робити, які можуть бути особливості ситуації. Можна і потренуватись, що говорити.

Підготуйте декілька слів та фраз, якими зможе користуватись дитина. В новій ситуації сором’язливі діти губляться і не знають що робити, що говорити, якщо ви потренуєтесь і підготуєте декілька шаблонів, дитині буде легше спілкуватись.

Забезпечте відчуття захищеності та безпеки. Не тисніть, не нервуйте в разі складнощів. Допоможіть зрозуміти (не тільки на словах :)!), що робити помилки — це природно. Коли дитина може бути впертою — не протидійте, та я що дозволяє ситуація не примушуйте (щоб не підкріплювати стан тривожності), а м’яко стимулюйте.

Підтримуйте, заохочуйте, відмічайте будь яку сміливість та самостійність, навіть незначну — це підсилить віру в свої сили. Запасіться терпінням, зміни не відбуваються раптово. Продовжуйте працювати з дитиною для збільшення соціальних навичок.

pidgotovleni